Моя Фуете.

Привіт.

На днях терміново знадобилась мені одна річ. Два рази просив сина збігати в профільний магазин та купити, та отримав лагідну відмову.

Була мені і пропозиція купити через інтернет, але вже самому не цікаво чекати потім тиждень бандероль на пошті.

Взяв годину після роботи та гайнув веліком сам, але, на жаль,  на базарі її не виявилось "в нас такого не буває", і направили мене все ж таки в той самий магазин.

Похїав  в той магазин та купив аж 2 штуки, там же зустрів шкільного товариша, то трохи потеревенили за життя.

Назад вирішив ще поїхати прикупити на вечір смаколиків.

Їду проспектом, радію весні, аж тут назустріч вона..., моя Фуете! 

Уявіть що ми з нею не бачились ще з ковіда, бо це реальна проблема сучасного життя - я весь час на роботі, і в неї своя студія де все розписано по вінця, до того ж по місту вона рухається виключно в своєму авто. А вчора відбулося таке приємне для мене (не)співпадіння. Звісно свій імідж вона тримає гордовито і майстерно приховала радісні емоції від нашої зустрічі), бо бач, то  вона просто вирішила зайти в кафе поруч, ну "не в авто ж до нього їхати".

Мені по життю подобаються такі ланцюжки випадкових подій. Щось історично-ліричне в цьому є.

До речі смаколики я купив  в іншому магазині, а не в тому до якого їхав проспектом,.. гм, то якась сила мене все ж таки направляла саме тим шляхом. А чи тільки мене?)

Щасти.